Дуже часто офшорні компанії створюються не тільки для побудови зручної бізнес-структури, а й для забезпечення конфіденційності власника компанії (бенефіціара). У такому разі під час реєстрації офшорної компанії використовується номінальний сервіс.
По суті, номінальний сервіс - це послуги місцевого найманого директора або акціонера (номіналів). Використання номінального сервісу має сенс у тих країнах, у яких дані власника і директора компанії фіксують у державному реєстрі, і, особливо, якщо ці дані доступні публіці.
У багатьох країнах наявність місцевого (резидентного) директора в компанії є обов'язковою вимогою за законодавством або бажаною на практиці (наприклад, Швейцарія, Нідерланди, Панама). Крім того, наявність резидентного директора полегшує подання фінансової та податкової звітності, або надає можливість відкриття розрахункового рахунку в місцевому банку (наприклад, Гонконг, Кіпр, Сінгапур).
За умови використання номінального сервісу, під час реєстрації компанії акції видають на ім'я номінальних акціонерів, а представницькі повноваження отримують номінальні директори, і, відповідно, до всіх офіційних документів і реєстрів вносять імена та адреси номінальних акціонерів і директорів. Одночасно із заповненням документів на імена номінальних акціонерів заповнюється документ, що називається "Declaration of Trust", який слугує для підтвердження володіння компанією та одночасно доказу того, хто є справжнім власником акцій компанії. Цей документ передбачає відповідальність номінальних акціонерів перед судом у разі перевищення ними своїх повноважень.
У разі використання номінальних директорів, власники компанії мають право звільнити директора, не сповіщаючи його про це. Для цього додатково виготовляється заява про відставку - відмовний лист директора компанії з відкритою датою "Letter of Resignation", що дає можливість власнику в будь-який момент відмовитися від послуг номінального директора, поставивши під заявою необхідну йому дату.
Саме, вищеописані документи "Declaration of Trust", "Letter of Resignation", а також угода про надання номінального сервісу, є документами, що підтверджують володіння компанією і гарантією безпеки для бенефіціара. Наприклад, у разі придбання компанією нерухомості, корпоративних прав, цінних паперів тощо кінцевим і єдиним власником є бенефіціар компанії. Крім того, управителем за рахунком компанії в банку є саме бенефіціар компанії або уповноважена ним особа, та інформації щодо наявності рахунку, доступу до рахунку компанії, а також можливості розпорядитися коштами компанії у номінального директора немає.
Дуже часто власників бізнесу цікавить, у яких випадках інформація про реального власника компанії може бути розкрита державними органами країни, де зареєстрована компанія. Інформація про реального власника компанії не може бути розкрита без його відома і без його прямої вказівки. Розкриття інформації про реального власника потрібне тільки під час відкриття рахунку в банку. За згодою клієнта і з його відома така інформація надається банку для проведення процедури compliance. Таким чином, банки здійснюють свою внутрішню політику KYC - know your client ("знай свого клієнта"). Мабуть, єдиним випадком розкриття інформації про бенефіціара може стати рішення суду або офіційний запит державних органів країни реєстрації/проживання бенефіціара (за підозри у здійсненні міжнародної терористичної діяльності, торгівлі наркотиками, людьми тощо).
